23 роки – і мене вже заганили до "продажу себе заради виживання позиції".

23 роки.
Інші на моєму місці проходять стажування, закохуються, копіять на перший внесок.
А я? Продовжую своїм позиціям життя.
Боже, я навіть нирку не продавав, а гідність уже запакував і продав.
О третій ночі в готелі на ліжку – штани наполовину підняті, багата мобарка щойно перевела 8000U щоб врятувати мою ліквідовану позицію.
Вона гладить мене по голові і каже: "Малий, ти ще свіжий, наступного разу, як спалиш всьо, приходь прямо ко мені, не потрібно вигадувати привід".
Я посміхаюся, але це гірше, ніж плач.
23 роки, мав би бути на піку активності, натомість я більше всього боюся, що наступного разу вона скаже, що я вже старий і не вартий цену.
Собачі гроші вивели позиції на піку і сміються від вуха до вуха.
Я на дні на колінах благаю, щоб продовжити обслуговування.
Ліквідність висмоктала мене, вона мене вичавила.
Однаково нас збирають – просто спосіб більш прямолінійний.
Тепер позиція немного зеленіє.
Але коли дивлюся на екран телефона, бачу не молодого хлопця – бачу цибулю, яка вже поранена і облисіла від передчасної витрати.
23 роки – і вже навчився обмінювати тіло на U.
Ще кілька разів – і я, мабуть, повинен буду змінити професію на професійний інструмент для продовження жизні.